Під час повномасштабного вторгнення ми опинились в окупації з перших хвилин.

З перших хвилин окупанти позбавили людей світла (електрики), опалення (бо насоси від котла електричні), зв'язку та інтернету (якось ще тримались добу, доки на вишках ще акумулятори якось тягли), було пограбовано магазини, заправки, аптеки... Корму купити було просто ніде, про ліки для людей теж можно було забути. Люди, які почали виїзжати в перші ж дні просто зникали... А ми не змогли покинути наших собак, тому сиділи і чекали визволення.

Але згодом ті, хто виїхав пізніше, почали виходити на зв'язок, то жз'явилась надія і для нас, та я почала шукати можливість вивезти частину собак, щоб потім з рештою виїхали і ми...

Життя собакам врятував без перебільшення корм від Світлани Бачуріної (який якось вночі привіз Віктор якимсь дивом) та Яковлевої Наталі (корм, обробки від блох та антибіотики)...

Більшість собак було відібрано окупантами , частину обманом відібрали заводчики країни-вбивці, частину нам вдалось вивезти), дві собаки загинуло під обстрілами....

На жаль доказів зберегти не вдалось, бо при виїзді змушували видаляти з телефонів геть усе... :( Але ми вижили...

Мою родину врятувала Яковлева Наталя Іванівна з міста Харків, яка знайшла для нас безпечний шлях та пристанок. Дякуючи волонтерам (прізвища яких вони просили не згадувати) Ірина, Аня, Женя, Оксана, Тетяна, Світлана та Алла, дякуючи моєму однокласнику Ярославу Вишненко, та колезі Анастасія Климнюк , ми змогли, хоча й важко але дістатись Польщі.

Величезна ПОДЯКА Зілінській Єві та Збігнєв Зілінський, які дали змогу відчути себе в безпеці, а також Ільгізу і Юліані, які допомогли з кормом.

Зараз ми в безпеці. По змозі донатимо на ЗСУ та чекаємо на перемогу....